Спроби МОНу виокремити групу елітарних університетів (20) і забезпечити їх пріоритетним фінансуванням, на перший погляд, справа правильна. Щонайперше для цього низка вишів отримала статус науково-дослідницьких.

Але за такого підходу необхідно бодай не понижувати поріг бюджетного фінансування решти вузів. Звісно, чимало з них не дотягує до статусу університету. Але це вже відповідальність влади. Навіщо було їх плодити? А тепер у такий спосіб намагатись витіснити з освітнього поля.

 За таких підходів ще більше просідатиме рівень підготовки в провінційних університетах, а молодь виштовхуватиметься за кордон.

 У чому, скажімо, провина студентів Рівненського державного гуманітарного університету. Не всіх же можуть охопити 20 елітних закладів. 29.ХI. виступав в ньому з лекцією. Повірте, молодь тут не гірша за своїх ровесників Києва, Харкова та Дніпра. У неї лише батьки бідніші.

Загалом зараз все чіткіше виявляється майнове розшарування на дітях. Одні – відвідують елітні дитсадки, навчаються в елітних гімназіях, ліцеях та школах при посольствах, решті (а вона складає більшість) залишають опорні школи. Очевидно, що Україна та світ не отримала б генія-Шевченка, якби його відсилали в опорну школу.

 Освіта має бути державним пріоритетом. Пропоновані ж реформи, які фактично руйнують те, що ще так-сяк працювало, остаточно знелюднять Україну. Утім, реформаторів це мало хвилює, їм тут не жити, їх діти тут не вчаться. Не в останню чергу через це нова влада вдається до сурогатного перепису населення. Навіщо людям знати правду. Позиція вчених з цього приводу, як і з багатьох інших, - голос волаючих у пустелі. А щоб не набридали заодно і ведуть роботу до знищення НАН України.