І. Кафедра української мови
/Ровенського державного учительського (педагогічного) інституту
(1963-1970 рр.)
Кафедра як самостійний структурний підрозділ вишу функціонує з 1963 року, однак її історія розпочинається значно раніше – від часу заснування Ровенського учительського (згодом – педагогічного) інституту. Із 1940 року викладачі української мови працювали в складі об’єднаних філологічних кафедр: мовознавства (1940–1961 роки) та української мови і літератури (1961–1963 роки).
1945 року кафедру мовознавства очолив старший викладач І. О. Борійчук, нагороджений орденом „Червона зірка” та медаллю „За відвагу”. У період становлення кафедри на ній працювали старші викладачі й викладачі без наукових ступенів (переважно випускники Київського, Дніпропетровського, Харківського та Вінницького педагогічних інститутів) М. Л. Перетятько, Л. Й. Спинул, О.А. Петровська, В. Д. Глущенко, Л. С. Бондаренко, Б. І. Боднар, П. М. Фесуненко (завідував кафедрою впродовж 1954–1959 років), Є. С. Регушевський, Я. В. Януш.
1959 року для підвищення науково-викладацького рівня на кафедру запросили кандидатів філологічних наук Я. О. Пуру та М. П. Івченка.
Основні наукові інтереси викладачів упродовж цього періоду були такими: числівники в слов’янських мовах (М.П. Івченко), синтаксис південно-західних говорів української мови (Я.О. Пура), фразеологія прозових творів І. Я. Франка (Б.І. Боднар), термінологічна (мовознавча) лексика в наукових і публіцистичних творах І. Я. Франка (Є.С.Регушевський) та ін.
1959 року на кафедрі була розроблена „Програма для збирання лексики Ровенщини”. У 60-і роки студенти філологічного факультету під керівництвом викладачів активно збирали топонімічні матеріали й діалектну лексику в селах Ровенської області для Діалектологічного атласу України, Загальнослов’янського лінгвістичного атласу [13, с. 97].
У 1970/1971 навчальному році науково-педагогічний колектив кафедри української мови Рівненського державного педагогічного інституту (далі РДПІ) складався з 9 осіб і забезпечував викладання таких дисциплін: вступ до мовознавства, старослов’янська мова, сучасна українська літературна мова, українська діалектологія, історична граматика української мови, історія української літературної мови, порівняльна граматика східнослов’янських мов, методика викладання української мови, загальне мовознавство і педагогічна практика.
Із 1959 р. по 1971 р. кафедру української мови очолював кандидат філологічних наук, доцент М. П. Івченко (1903–1975 рр.). Упродовж рівненського періоду він опублікував праці “Сучасна українська мова” (1960 р., 1962 р., 1965 р.), “Культура української мови” (1963 р.) та ін. Учений зазначав: “Протягом останніх п’яти років члени кафедри української мови працювали над такими проблемами: закономірності розвитку української мови (М. П. Івченко, Я. О. Пура, Б. І. Боднар), питання розвитку слов’янських мов (Т. М. Сніцаревич та Л. С. Бондаренко).
Викладачі кафедри М. П. Івченко, Я. О. Пура, Т. М. Сніцаревич беруть активну участь у роботі методоб’єднань шкіл, виступають із лекціями на науково-методичні теми. При виїздах на консультпункти та до шкіл, де відбувають практику студенти, члени кафедри подають методичну допомогу не тільки студентам-практикантам, але й вчителям шкіл” [14, с. 69–70].
Загальний стаж у вищій школі цього відомого мовознавця, педагога становить 40 років, ще 10 він працював у середній школі [12, с. 197]. 1974 року доцент М. П. Івченко вийшов на пенсію.
Уміння бачити повсякденні проблеми вчителя було характерним для завідувача кабінету української мови і літератури Ровенського інституту удосконалення вчителів С.С. Мельничука. За його участі було розгорнуто роботу щодо вдосконалення навчальних планів і програм з української мови і літератури, підготовки й перепідготовки педагогів-філологів, організовано предметні (з української мови та літератури) курси, які проводилися на базі РДПІ. З 1963 по 1971 рік свій величезний досвід С.С. Мельничук передавав студентам-філологам, читаючи курс методики викладання української мови.
До 1972 року продовжує працювати на кафедрі Л.С. Бондаренко, яка завершує роботу над кандидатською дисертацією “Юрій Яновський і фольклор”. Після захисту дисертації Людмила Семенівна почала викладати літературознавчі курси на кафедрі української літератури.
Боднар Б.І. до 1972 року викладала “Вступ до мовознавства”, “Історичну граматику”, продовжувала роботу над кандидатською дисертацією “Фразеологія прозових творів І. Франка”, брала участь у підготовці “Словника мови творів І. Франка”, у семінарах із франкознавства, що відбувалися у Львівському університеті, збирала матеріали з бойківського діалекту, які були необхідні для коментування мови творів Івана Франка.
Основними курсами Т.М. Сніцаревича, який до 1973 року працював на кафедрі спочатку викладачем, а потім старшим викладачем, були “Історія української літературної мови”, “Сучасна українська літературна мова”, “Практикум з української мови”. Досліджуючи публіцистику І. Франка, Т. С. Сніцаревич підготував статті “І. Франко на сторінках журналів 70–80 років ХІХ ст.”, “Боротьба І. Франка проти буржуазного націоналізму і клерикалізму на сторінках журналів 70–80 років ХІХ ст.”.
Непересічною особистістю, глибоким ученим був кандидат філологічних наук, доцент Я.О. Пура (1925–2006 рр.), який працював на кафедрі української мови понад 25 років (1959–1989 рр.). Ярослав Остапович видав понад 80 наукових праць і кілька сотень газетних публікацій із краєзнавства, зокрема: “Говори західної Дрогобиччини” (Львів, 1958 р.); “Домашні завдання з старослов’янської мови” (Рівне, 1983 р.); “Сучасні прізвища Рівненщини” (у п’яти частинах) (Рівне, 1984–1990 рр.); “Назви річок басейну Горині, Ствиги та Середнього Стиру” (Львів, 1985 р.); “Озера Рівненщини” (Рівне, 1989 р.); “Походження назв населених пунктів Рівненщини” (Рівне, 1990 р.) та ін. Автор серії книг “Край наш у назвах” (Рівне, 1991 р., 1994 р., 2004 р., 2005 р.), присвячених топонімікону Дубенського, Радивилівського, Рівненського, Здолбунівського й Острозького районів, міста Рівного.
Бабій Ф.Й. був членом кафедри з 1965 по 1980 рік. 1976 року закінчив однорічну аспірантуру в Інституті мовознавства Академії наук України. Кандидатську дисертацію “Побутова лексика говорів середнього басейну Горині (на матеріалі назв одягу, взуття та головних уборів)” захистив 1980 року. Публікував праці з фонетики, діалектної фразеології, зокрема: “Фразеологія в мові населення Березнівського району Ровенської області” (1971 р.), “Деякі ізофони говірок середнього басейну Горині” (1974 р.), “Назви головних уборів Ровенського Полісся” (1975 р.). Федір Йосипович брав активну участь у профорієнтаційній роботі, був лектором товариства “Знання”, “Педагогічного товариства”, систематично виступав із доповідями серед широких верств населення [15, с. 8].
Певний час працювала на кафедрі О.М. Дзівак (Крижанська), випускниця філологічного факультету РДПІ 1963 року. У 1965–1970 роках – асистент кафедри. 1970 року Оксана Миколаївна вступила до аспірантури при кафедрі української мови Київського державного педагогічного інституту. Працювала над кандидатською дисертацією “Лексика на означення кольорів в українській мов”, яку захистила 1975 року. У 1973–1975 роках викладала сучасну українську літературну мову для студентів російського відділення філологічного факультету. 1975 року переведена на кафедру педагогіки і початкового навчання.
1968 року на кафедру прийшла М.С. Рогаль, яка була першою аспіранткою акад. В. М. Русанівського. 1969 року Марта Степанівна захистила кандидатську дисертацію “Лексичні запозичення в українських літописах кінця ХVII – І половини ХVIII ст.”. М.С. Рогаль читала історичну граматику, історію української літературної мови, розділи провідного курсу “Сучасна українська літературна мова”. У наукових розвідках дослідниця висвітлювала питання походження української мови, формування її лексичного складу в різні історичні періоди, опрацьовувала проблему запозичень, характеризувала зміни в морфемній будові лексем тощо (“Польська мова як джерело чеських лексичних запозичень в українських літописах кінця XVII – першої половини XVIII ст.”, 1968 р.; “Полонізми в українсько-білоруській діловій мові XIV–XV ст.”, 1982 р.; “Лингводидактическая интерпретация сопоставительного описания русской и словацкой лексики”, 1983 р.).
1970 року до аспірантури вступила викладач кафедри Я.В. Януш, яка перед цим читала лекційний курс із сучасної української літературної мови для студентів педагогічного факультету, вела практичні заняття на філологічному факультеті, керувала педпрактикою студентів. Після захисту кандидатської дисертації “Значення творчості І. Карпенко-Карого в історії мови української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст.” (1971 р.) Ядвіга Вацлавівна, витримавши конкурс на посаду доцента, повернулася на кафедру української мови, де працювала до вступу до докторантури в 1980 році. Докторську дисертацію “Мова української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст.” Я.В. Януш захистила в грудні 1990 року.
Викладачі кафедри брали активну участь у науково-дослідницькій роботі, друкували статті в журналах “Мовознавство”, “Українська мова і література в школі”, виступали з доповідями на республіканських і всесоюзних наукових конференціях.
